Драбина і сонце малюють пуття
І чітко окреслені ґрати.
Сьогодні дивлюсь зі свого укриття
На вечора бархатні шати.
І дивиться оком колодязь. На дні
Він кольором льону багатий.
Та не до снаги ні йому, ні мені
Долоні платана торкати,
Секрети ховати у плині води,
Монети у травах збирати,
Ронити луну з-під дзвінкої ходи
Й самотні примари лякати...
Знов промінь з землею розводить мости.
Стривай, я навчуся літати,
Бо в тілі життя, мов в степу - лободи,
Та смерті навкі́л забагато.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049546
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.10.2025
автор: Емма Конвалiя