У осінь моє літо подалося,
З собою прихопивши і літа,
Живого срібла кинуло в волосся
І вимовило: «Ти уже не та.
Утратили твої вже силу крила,
Хоч на землі таки лишила слід,
Й Америки другої не відкрила,
І не змінила цей бездушний світ.
Літа твої – це ті житєві кроки,
Що повели тебе у майбуття,
Ішла ти, здобуваючи уроки,
В дорозі, що назвалося життям.
А там усе було: і зими, й весни,
І прудконогі осені, і піт літ,
Тепер вони у пам’яті воскресли,
Коли аналізуєш свій політ.
І хоч твої ще крила слабуваті,
Й вітри частіше дмуть уже навстріч,
Хай полум’ям горить твоя ще ватра,
Адже життя – важлива надто річ».
14.10.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049527
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.10.2025
автор: Ганна Верес