Слова, слова, слова —
пустелі слів…
Душа німує вóгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.
Небажані
дощі, дощі, дощі
час уплітає інеєм у коси.
І ніч ховає зорі-дукачі —
в урочому саду —
дочасна осінь...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049520
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.10.2025
автор: Сонячна Принцеса