Заплакана осінь невпинно
Вмиває земельку дощем.
І настрій гнітить депресивний,
Вганяє у серце біль й щем.
Постійно дрібненькі краплини
Все ллються і ллються згори.
У сірім жупані долина
Й гуляють холодні вітри.
Скажи: «Ти чом, Осене, плачеш,
Світ білий вмиваєш слізьми?
Усі потьмяніли - не бачиш,
Яскраві твої кольори?».
А Осінь мовчить – не говорить,
Риданням немає кінця.
Вже стільки зібралось в нас горя,
Що плаче і осінь, й земля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049515
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.10.2025
автор: Ольга Калина