Знову осінь ліс причепурила,
бурштинову сукню одягла,
і невтомні журавлині крила
розтинають небо пополам.
Не гримить на обрії, нівроку,
і не чути пострілів… хребців,
лиш кума набридлива – сорока,
скрекотнула щось до горобців.
Та чомусь не спиться вже під ранок,
ніби сорок довгих літ тому,
дивно серце б’ється, як підранок,
й очі перемішують пітьму…
Пані осінь знову владарює,
одягнувши сонця пектораль,
падолистом прикрашає туї
і думки закручує в спіраль.
14.10.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049472
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.10.2025
автор: Олександр Мачула