Ця жінка – рідна матінка Героя,
Який ним став, їй також завдяки,
І не дозволив землі перекроїть.
Обох їх предки – вільні козаки.
Утрата сина – незагойна рана
У серці нені до кінця життя,
Синок її поліг на полі браннім,
Тож біль свій понесе і в майбуття.
Тектимуть дні і місяці, і роки,
Не раз – не два впаде й розтане сніг,
Усе слабіші будуть її кроки,
І вже не так радітиме весні.
Вогонь в очах поволі гаснуть буде,
А у душі поселиться жура,
Печаллю вп’ється серденько у грудях –
То кликатиме синова зоря.
24.09.2025.
© Ганна Верес Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049400
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.10.2025
автор: Ганна Верес