Здушені сльози котилися брамою міста,
Падали тіні статних, живих ліхтарів.
Люди розходились, мовби свічада намиста:
Кожен самотньо, у вирі безшумних світів.
Одні поспішали... до тих, що належали щастю:
Змінні лелеки манили своїми крильми.
Інші спішили, аби утекти від баласту
В порожні оселі, де зовсім не пахло людьми.
Одні відчували, як ніч оперізує гори,
Як ближчають віяла, сходяться захід і схід.
Інші не знали нічого, крім дикого горя:
Ніщо так не гріє, як білий, безпам'ятний лід...
І тільки вітри - зрозумілі, гартовані далі -
Скидались на сутінки сонних, бездонних алей.
Вони вже ввірвались в душевні, приховані рани
Щасливих і вільних, нещасних і збитих людей...
26.09.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049388
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.10.2025
автор: Сара Ґоллард