Я повітря удихаю.
Завдяки йому живу
На Землі, у ріднім крáю
Я насправді, наяву,
Як і ви, завжди і всюди.
Не могли б без нього жить
Ані я, ні ви – всі люди.
Ну, хіба що певну мить,
Кілька митей, та не більше,
Бо без нього помремо.
Цінувать його найбільше
Слід, допоки живемо,
Так, як і життя єдине,
Та не роблять це, на жаль,
Люди. Ну, а час все плине,
Наче корабель удаль.
А повітря бруднять люди
Без краплиноньки жалю
Повсякчас і майже всюди.
Годі вже! Я вас молю.
Чи не можете збагнути,
Що повітря – це життя,
Що без нього нам не бути?
Промине без вороття
Все життя раніш, ніж має,
А на світі будуть жить
Ті, кого іще немає,
Ті, кому поталанить
Вижити, ледь народившись,
Удихаючи брудне
Це повітря. Зупинившись,
Обпекла всього мене
Думка ця, немов багаття.
Тож повітря бережім
Завжди любі сестри й браття,
І ніколи не бруднім!
Євген Ковальчук, 12. 10. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049290
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.10.2025
автор: Євген Ковальчук