Ваш голос — тінь, що сходить по зап’ястю
і не питає, хто ми тут й чому.
Бо скільки треба нам обом для щастя,
щоб не злетіти в прірви глибину.
Ви клали на уста перстеник слова,
і він розтанув, наче перший сніг.
І музика зронила з-під покрова,
палким зізнанням, мовбито пісні.
І Ваші руки — теплі, аж гарячі,
відлунюють ще дотиком в мені.
А серце щире, вперте й нетерпляче
так солодко запалює вогні.
Я не втекла — я просто розчинилась
у кожнім русі, в кожнім нашім «так».
Чи, може, це мені лише наснилось —
вогкий, як ніч, бентежний післясмак.
©Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049287
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.10.2025
автор: Ольга Береза