Якби ти знав, що снилося мені,
Яка вночі цвіла надія світла!..
Прокинулась. Гуде в височині…
Немає в хаті ні води, ні світла…
Та не торкнеться струн моїх пітьма!
З тобою разом все ми подолаєм,
Бо гріє душу – я вже не сама!..
…Так холодно, коли тебе немає…
Уже тумани бродять поміж трав,
Дощами плаче осінь златокоса.
У літепло, дорогою уяв,
Я відлітаю, радісна і боса!...
І там, з тобою ми, рука в руці,
Шалені, нерозлучні, як вар’яти,
Крізь листя купол ловим промінці
Обіймами… І нас – не роз’єднати!..
Тоді надія в серденьку снує
Велику віру. Дрони не лякають,
Коли я знаю – Ти у мене є,
Твоя рука – за плечі обіймає…
Ти поруч – від світанку, до заграв…
Як добре все!.. Аби ж ти тільки знав!..
10.10.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049277
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.10.2025
автор: Ірина Лівобережна