З весняних снів — у літню спеку,
а звідти — в бронзу вечорів.
А там, гляди, і недалеко
у світ осінніх ліхтарів.
Там час сповзає з плеч поволі,
і кожен подих — як туман.
Стоять берізки злоточолі,
їм лист торкає ніжний стан.
Там сквер шепоче, наче свідок,
та загортає клен у шаль.
І ми — в палких обіймах світу,
де кожен закуток — Грааль.
Із ночі — в шепіт, далі — в змову,
де пахне первородний гріх.
Ми вигадали осінь знову —
таку, яку хто із нас зміг.
©Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049254
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.10.2025
автор: Ольга Береза