Висоцький Павло Миколайович (11 вересня 1981 р., с. Рибинськ, Корюківський район, Чернігівська область – 9 липня 2014 р., с. Дмитрівка, Шахтарський район, Донецька область).
У день вересневий у Сіверськім краї
Про себе маленький Павло сповістив.
Там липи й берези – справжнісінькі кралі,
І вись понад ними, мов синій сатин.
Хлоп’я ж підростало і людям раділо,
Не зчулись батьки, як подався у світ.
До всього навколо було йому діло,
А доля вже свій готувала політ.
Не зразу потрапив юнак до столиці:
Навчання у школі і служба в військах.
Устиг закохатися і одружиться.
Сім’я тепер в нього, квартира міська.
Висоцький Павло – робітник склозаводу.
Він люблячий тато в сім’ї й чоловік,
Його хвилювала і доля народу,
Хоч тридцять два роки складав його вік.
Коли ж триколори в Криму й на Донбасі
Москва підняла, він… іде у АТО.
Стає піхотинцем, досвідченим «асом»:
Наводити ціль так умів, як ніхто.
Свій фініш зустрів чоловік під Донецьком:
Утрьох підірвались вони в БМП…
У ніч ту липневу не спалося неньці.
Не спить і дружина його й дотепер.
Той подвиг в історію вписаний кров’ю,
Яку вже не змити ніколи й нічим,
Адже сторінки її не паперові…
Життя ж ні вернути їм, ні доточить…
11.09.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049208
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.10.2025
автор: Ганна Верес