Осінь.
Ясень.
Чарівність.
Яка ж вона та прекрасна
в цій в позолоті.
Навіть в'янення
чіпляє.
До чого ж мудрою
є осінь,
хоча ми про це її і не запитаємо.
Вічнозелені сосни зеленіють,
чекають під снігом весни...
не страждають, що настала осінь,
що небо похмуре,
що йдуть дощі.
А люди?
Вони ж в невинного часто і камінь кинуть,
закидають, затопчуть гуртом,
розіпнуть,
в цьому їх істинна суть.
Інша справа ліс - не ворухнеться,
тиша та спокій,
а запах...
а запах який -
цей спокій
сосни віковий
Вони
бачать видимий світ,
він - живий.
Сенс невидимого для них ясний -
цей світ для них прекрасний!
Вони бачать тільки красу!
Може хтось і причетний
те ж помічає:
осінь,
ясень,
чарівність.
Поряд бродять люди в божевіллі,
гризуть їх завжди роздуми.
Зупинився пісочний годинник.
-А життя?
Життя йшло,
життя йшло вперед,
не відставало,
за кроком крок
воно не розбирало
Осінь, не осінь
питань не задавало.
Таке ж мудре.
І до чого тут осінь.
Ви прийшли,
прийшли..
зникати.
Життя забирати,
живе відбирати,
по живому
металом.
Дощ стукає у вікно.
Вічно зелені сосни.
Вічно зелені сосни
Під снігом мовчать.
Вічність тут,
вічний спокій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049205
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.10.2025
автор: oreol