Жовтень наляка́в нас доще́м,
Омива́є нато́млені ві́ї.
Оку́тує на́шу душу плаще́м
І дає́ нам ці сві́тлі наді́ї.
Пр. Жо́втень, жо́втень, ану пострива́й,
Не втіка́й в холо́дний листопа́д.
Ще золотом кругОм засіва́й,
Йди із о́сінню на промена́д.
І вже біжи́ть кра́плями по шклу,
Танцю́є із ві́тром у пАрку.
Розвеселя́є до́лю згірклу,
Пропуска́є со́нце у шпАрку.
А тумани́ ста́ли міража́ми,
Захова́ли журбу́ під горо́ю.
А вино́ іскри́ться купАжАми
І перемага́є у двобо́ю.
Так шви́дко пролеті́ло тепло́,
Промчали білосні́жні хма́ри.
БабИного лІта наче не було́,
У небі вже горя́ть стожа́ри.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049136
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.10.2025
автор: Віктор Варварич