У кам’яницях дихають легенди,
і кола водять в небі журавлі.
Їм осінь щедро сипле компліменти
та разом з ними трохи і мені.
Під шепіт вітру, що зродив цитату:
«Моя жага — то небо голубе»,
сповзають тіні в пазуху строкату,
щоб не згубити в сутінках себе.
Понурі хмари, мов жіночі очі,
де кожен шторм — то згадка про тепло,
нашіптують обітниці пророчі,
здіймаючи обвітрене крило.
Снують дощі дахами неохоче.
Поріг пожовклим листям замело.
Такі холодні ці осінні ночі,
як світ, де Вас у ньому не було.
©О. Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049128
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.10.2025
автор: Ольга Береза