Хай світ міняє сотні своїх шатів,
а серце знову вірить у святе.
Бо тільки так вчимося ми кохати,
а значить — жити, як ніхто ніде.
Бо, попри все, любов — не тільки вирок,
вона й спасіння, вічний оберіг.
У темний час тримає наші крила,
щоб не блукали в хаосі доріг.
Ви — мій неспокій, тиша і тривога,
що не зникає навіть уві сні.
Я бережу цю мить, мов дар від Бога,
бо Ви в мені — мов спалахи ясні.
І хай вітри зривають наші плани,
та кличуть десь у безвість раз у раз,
любов коштовна навіть у оманах
і втомлене «болить» зникає враз.
Прийняти. Втратити. І знов здобути.
Повірити, що знову пощастить.
Торкнувшись пальців, наче струн забутих.
Все інше вже якось переболить.
©О.Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049038
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.10.2025
автор: Ольга Береза