Тепер я вирок, а не просто жінка,
що здатна цілі обнулить світи.
Мені не страшно, що я половинка,
якій не треба дозволу цвісти.
Де кожен запах — шлейфом спокушає,
бо тіло знає більше, ніж душа,
і мить мовчання зовсім не лякає,
а пульс тремтить, мов на краю ножа.
Не треба слів — вони усе розмиють.
Ви пили спрагу з вуст, немов напій.
Хай тіні ночі ніжно нас укриють,
немов сюжет, що вислизнув із мрій.
Немає меж — є тільки відстань пальців,
як струм між нами, з правом на розряд.
І крок наосліп — вибух двох зухвальців,
що вигадали теплий листопад.
©Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048989
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2025
автор: Ольга Береза