Це буде потім — десь у листопаді
в опалім листі золотого клена,
під нотки сивого дощу й Шопена,
чи у відбитках тіней на фасаді.
Це буде скоро — десь у передмісті
із присмаком завареної кави,
у поглядах, що не шукають слави,
в розмові, що не вимагає змісту.
Це будеш ти — можливо знайдеш сховок,
де запізніле проросте зізнання,
де ніжність з диким присмаком кохання,
і в кожнім слові — трохи недомовок.
Це буде вчора — десь у теплім ліжку,
де сни торкають шкіри, як вітри.
Лишають дотики-сліди — зітри.
І попусти п’янкі жагучі віжки.
Це буде знову — мабуть, десь над ранком.
Або й не буде, може, це омана.
Лишились тільки наші талісмани,
і тихий вечір, що не стане ранком.
©Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048937
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2025
автор: Ольга Береза