Пірнула ніч у вікна, наче змова,
розчахнувши завісу до зіниць.
Підкралась тихо змовницьки і знову
підслухала усю нашу розмову
до шепоту, до пауз, до дрібниць.
На стінах малювала наші тіні.
Вигадувала обриси обох.
Ковтнула трохи з келиха мартіні.
Вмостилась, наче кішка, при каміні,
і муркотіла спогади епох.
Вона вливала ніжність нам у вени,
роздмухувала жар у глибині.
Варила зілля — марення сирени,
вивільнюючи наші спраглі гени,
які не визнавали слова «Ні!»
І в цьому таїнстві осінньої весни
ніч усміхнулась, опустивши вії,
і розчинилась в сутінках без тіні —
як сон, що доторкнувся глибини,
лишивши риску на долоні ліній.
©Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048920
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.10.2025
автор: Ольга Береза