Мовить брат мені щоразу:
Кому потрібні твої вірші,
Тепер ніхто їх не читає,
А лише співаються пісні.
А я пишу при те, що бачу,
Про те що чую - пишу на слух.
Ямбу, хорію не завдячу,
Віршована проза, то не гріх...
Вірш тривожить, в душі співає:
Бери скоріше олівець,
А не встигши він тікає
І не ліг на папірець.
Я не пишу, що сам бажаю,
Вірш мудрує сам по собі,
Я ні годину, ні дня не знаю,
Він настирний і в день й вночі.
Душа сама вірші мудрує,
Хочу я того, чи ні.
У віршах історія, любов лягає,
Рядки святкові й буднічні.
Тепер я ніби на розпутті,
Писать вірші чи не писать.
Поради є і добрі й люті.
Серце може правду підказать.
Жовтень 2025 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048887
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.10.2025
автор: Сокол