ЗДІЙМАЮ РУКИ ДО НЕБЕС
(Від імені мами, пропавшого безвісти на фронті Мазуркевича Івана)
Здіймаю ру́ки до Небес…
Чи Бог почує і поможе?
Страшна війна, весь той процес…
Чи віднайтися син мій зможе?
Здіймаю ру́ки до Небес,
Молю́ молитву і питаю
За що той біль? За що той хрест?
У пам’яті життя гортаю…
Здіймаю ру́ки до Небес,
Молю́, щоб сина відшукати,
Щоб шлях його весь був без меж…
Надію буду я плекати.
Здіймаю ру́ки до Небес…
Чи опинився він в полоні?
Щоб ворог, наче крига, скрес…
Не для війни носила в лоні.
Здіймаю ру́ки до Небес,
Аби живим мій син знайшовся,
Щоб на шляху не бу́ло лез,
Й подвір’ям рідним знов пройшовся.
Здіймаю ру́ки до Небес,
Щоб відшукав Всевишній сина,
Молю́, чекаючи чудес,
Свічу́ не зга́сить хай вражина.
Здіймаю ру́ки до Небес,
На серці біль, і щем, й розпука…
Де син тепер? Чи тут, чи… десь?
З очей сльоза й душевна мука.
Здіймаю ру́ки до Небес,
Думки́, як бурі й поторочі…
Чи милість, Боже, ти зішле́ш,
Чи може сни якісь пророчі?
Здіймаю ру́ки до Небес,
Молю́ся, плачу і чекаю,
Як далі, Боже, поведе́ш?
Болить, та віри не втрачаю.
03.10.2025 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048862
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.10.2025
автор: КОРОЛЕВА ГІР