Вже промінь гострим лезом навідліг
Розрізав рій рухливих порошинок
В кімнаті й запалив їх вічний біг.
Та ніч не йде здавати поєдинок
Так просто, за пусті омани дня,
Такі солодкі й майже неможливі.
Але її гартована броня
Уже тріщить у металевій зливі
Проміння і пташиних голосів,
Дзвінких підборів і лункого сміху…
День-лицар, він безжалісно красив
Здійнявши меч і осідлавши вільху.
Біжи до мене, нічко, я ловлю,
Даруй мені свої таємні взори,
В твоїх обіймах трохи ще посплю,
Сховавши вікна в непрозорі штори.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048852
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.10.2025
автор: Емма Конвалiя