Наш час давно занадто вже хімічний.
Весь люд надів синтетики ярмо.
Удій від хімії тепер став звичний
Й направлене в хімрозвиток кермо.
П'єм хімію, звичайно, з позаранку
Бо кофе ряд проходить хіматак.
Напевно, Петька не кохав так Анку,
Як хімія нас любить просто так.
І в ковбасі, і в овочах, і в рибі
Уже вселився хімії прогрес.
Нам пророкує хімія погибель?
А мертвим - консервації процес.
Відриють жмурика, а він гарненький.
(Мікроби ж бо хімічне не вгризуть.)
Вже відпочив? Вставай давай, рідненький -
Не пройдена тебе чекає путь!
Так, що ж тепер? Вживаю консерванти,
Як гигну - значить я в строю:
Колись відриють, може, аспіранти,
А я - живий і дулю їм даю!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048845
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.10.2025
автор: Шарм