«Не треба світла» — шепотіли Ви,
а я шукала полиск у зіницях,
у спогадах, у тінях, у дрібницях.
Ми заблукали в лабіринтах гри,
мов дві комети в темних блискавицях.
Не треба слів — розвіються, як дим.
Достатньо й тиші, щоб серця почути.
І миті — щоб ніколи не забути.
А ще цих трохи божевільних рим,
що зцілюють й водночас, як отрута.
«Не треба правил» — Ви зронили в такт,
мов із дитинства спраглі були волі,
зухвало випробовуючи долю.
Ви йшли крізь хаос без координат,
де кожен крок неначе сповідь болю.
«Не треба планів» — відказала я.
Ні меж. Ні масок. Ні чужих законів.
Ні тої правди, що постійно коле.
Ні страху. Ні жалю. Ні каяття.
Ні нарікань на непокірну долю.
Не треба часу — він лише межа,
що розділяє наші видноколи.
Він був у змові з вічністю відколи
ми танцювали на краю ножа.
Й кохали, як кохають раз в ніколи.
©Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048762
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.10.2025
автор: Ольга Береза