У ніч, де хвиля місячного шовку,
смарагди сипала мені до ніг,
схилились зорі, наче у подолку,
замолюючи наш солодкий гріх...
Ми мовчки вчились сповідати тіло,
торкались так, що падав небокрай.
І навіть тиша знала, що несила
тримати серце, випущене в рай.
І розливався шлейф жасмину й кави,
а час тікав по лезу, наче тінь.
Світи були безсилі і лукаві
проти цієї віри і надій.
В обіймах мріли зоряні корали,
сплітались хвилі ніжності й інтриг.
Невидимі світи нас віншували,
підклавши трон із мармурових книг.
Ви — Всесвіт, ви — безмежне позачасся.
Ви — берег, що тримає океан.
І хай цей світ завалиться від щастя,
цитуючи осінній наш роман.
©Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048726
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2025
автор: Ольга Береза