У горах світало. Було цікаво спостерігати, як із чорнильного мороку ночі поволі, але впевнено народжувався новий день. Темрява поволі сіріла, щоб згодом зовсім зникнути. Сонця на горизонті ще не було видно. Про те, що воно вже піднімалося, свідчив колір дерев: почергово він світлішав, наче хтось розмальовував їх яскравими барвами з верхівки донизу.
Сиділа на підвіконні розчиненого навстіж вікна на другому поверсі садиби. У руках парувало горня із кавою. Ніч видалася складною. У плеєрі ще таким юним голосом Хливнюк переконував, що за ранок цей він все віддасть. Вірила йому. Десь тоді й усвідомила: щодоби ми народжуємося знову – народжуємося для нового дня.
І хай з того світанку минули роки - він й досі у пам'яті - особливий і очікуваний
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048644
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.09.2025
автор: tacent