Концерт. На знамениту артистку, Що йшла зі сцени в славі і квітках,
Дивилася боязко дівчина-хористка
З безмовним захопленням в очах.
Актриса їй здавалася неземною
З її ходою, голосом, обличчям.
Не людиною — вищим божеством,
На землю до людей посланим долею.
Йшло «божество» вздовж вузьких коридорів,
Між тихих костюмерів і гримерів,
шлейф овацій гучний, як прибій,
Невидимо тягнув за собою.
І дівчина зітхнула: - Справді,
Яке щастя так сяяти й співати!
Прожити ось так хоча б два тижні,
І, здається, не шкода і померти!
А «божество» в той весняний пізній вечір
У великій квартирі з бронзою і килимами
Сиділо біля трюмо, сутулячи плечі
І дивлячись вдалину втомленими очима.
Відшпиливши, косу в ящик поклала,
Зняла рум'янець ватою не поспішаючи,
Помаду стерла, сережки відчепила
І сумно посміхнулася: - Гарна...
Куди поділися іскорки в погляді?
Поблідлий рот і ниточки сивини...
І це все, як рядки у вироку,
Підкреслено борозенками зморшок...
Так, їй дано захоплення, крики «біс»,
Квіти, статті «Улюблена артистка!»,
Але згадалася раптом дівчина-хористка,
Що зустрілася їй у сутінках куліс.
Вся тоненька, струнка така,
Дві ямки на палаючих щоках,
Два полум'я в захоплених очах
І, як весняний вітер, молода...
Наївна, о, як вона дивилася!
Заздрячи... Чи це вже секрет?!
У свої сімнадцять чи двадцять років
Не знаючи навіть, чим сама володіла.
Адже їй дано по сходах зараз
Втекти стрілою в сарафані яскравому,
Побачити світло таких же юних очей
І разом мчати по доріжках парку...
Адже їй дано відкрити мільйон чудес,
У басейн метнутися бронзовою ракетою,
Дано червоніти від першого букета,
Читати вірші з коханим до світанку,
Сміючись, бігти під зливою через ліс...
Вона до вікна втомлено підійшла,
Прислухалася до дзюрчання крапель.
За те, щоб так прожити хоч два тижні,
Вона б це все, не здригнувшись, без вагань віддала б!
* переклад "Артистка" Эдуарда Асадова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048541
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.09.2025
автор: oreol