Зводжу погляд в небеса.
В них ані хмаринки.
Дивовижная краса
Їхня без зупинки
Манить, зваблює мене,
Кличе за собою:
«Знайдеш щастя чарівне.
Лиш іди за мною».
Я у небеса іду,
А вони безкраї.
Дійсно щастя віднайду
Я у їхнім краї?
Я питаю сам себе.
А можливо, сон це?
Це ж лиш небо голубе.
А на ньому сонце
Промені ті посила
Так, мов вперше, повні
Всі і ніжності, й тепла.
В миті ці чудовні
Смуток серце полиша.
Радість огортає
Серце, а із ним душа
Весело співає,
Бо в ній також почуття
Світлі, наче квіти,
Квітнуть. Протягом життя
Буду я радіти
Кожній миті. Небеса.
Сонце, що палає,
Хай ніколи не згаса.
Серденько благає.
Світлі почуття у нім
Сонце викликає
В час, коли мене на цім
Світі зігріває.
Євген Ковальчук, 02. 10. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048500
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2025
автор: Євген Ковальчук