Ця тиша, що гучніша громовиці,
Чорніша ночі та хмуріша тучі,
Уперто огорнути норовиться
В холодний сон і очевидь гнітючу.
Мені б її, як то було раніше,
В обидві жмені, щоб текла елеєм.
А я боюся нинішньої тиші,
Гоню, щоб не назвалася моєю.
Відмахуюся словом, що зродилось.
Кричу його. І диво - б'ється в дрізки
Беззвучної мани чуття зрадливе,
Й летить мені з етеру тепла вістка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048481
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2025
автор: Горова Л.