Казка
У найдальшому кутку прадавньої дерев’яної шафи бабусі Килини стояла вкрита товстим шаром майже сторічного пилу чорна Парасоля. Ніхто нею давно не користувався, бо була вона стара й немодна. Окрім того, мала дві поламані спиці. З такими парасольками вже ніхто не ходив. Та й узагалі у парасолях не було потреби, оскільки люди вигадали й нашили собі яскравих та зручних дощовиків.
Килина теж давно придбала собі дощовик. Він добре рятував свою господарку навіть від рясного дощу, тоді як Парасоля могли захистити від неприємних водяних крапель лише голову хазяйки. А тому Парасолька давно не бачила ні дощика, ні сонечка. Якби вона мала ніжки, то хоча б змогла вийти з шафи та поглянути у віконечко. Але хіба ж у парасоль бувають ніжки? Звісно, що ні. У них є тільки держальце – спеціальна ручка, за яку їх тримають і виносить надвір, вирушаючи у справах чи на прогулянку, господарі.
Для парасоль прогулянки трапляються нечасто. Лише коли надворі стоїть дощова погода або сильно припікає сонечко, люди беруть їх із собою, виходячи з домівки. Ще рідше ті прогулянки бувають, якщо у господі не одна, а декілька парасольок. Бо тоді кожна з них мусить подовгу чекати на свою чергу прогулятися під дощем.
Парасолька бабусі Килини теж мріяла про прогулянку під дощем. Вона стояла в кутку шафи й згадувала прохолодні, такі приємні крапельки дощу. Парасоля пам’ятала, як колись раділа тим чистим краплинкам, як радісно кружляла під ними у веселому танку з Вітром.
– А Вітерець про мене, напевне, давно забув, як і моя хазяйка бабуся Килина, – скрушно хитала своєю чорнявою голівкою Парасоля. – Геть усі про мене забули, – журилася вона.
Та раптом двері старої шафи зарипіли й поволі прочинилися. Парасоля побачила блакитні очі маленької дівчинки, яка з цікавістю зазирала всередину й роздивлялася бабусині речі. Це онучка Марійка завітала на гостини до Килини. Дівчинка була непосидючою й творчою. Про це вдома знали всі мешканці квартири, навіть Парасоля. Коли онука приїздила до бабусі, усе в хаті йшло шкереберть. Килина дуже любила дівчинку й завжди з нетерпінням чекала на її приїзд.
Тільки коту Мурчику не подобалось, коли Марійка приїжджала. Рухлива дівчинка дратувала котиська своїм вічним неспокоєм та дитячими витівками. Мурчик був ледачкуватим і полюбляв цілими днями валятись на канапі або чухати своє вгодоване пузце на широкому підвіконні. Підводився з цих улюблених котячих місць відпочинку він лише за дуже серйозних обставин: попоїсти чи настращати голуба, якщо той вже занадто настирливо стукав дзьобом у шибку. Тому, як тільки Марійка ступила на поріг бабусиної квартири, кіт грізно зашипів і завбачливо випустив з м’якеньких подушечок на лапках гострі пазурі.
– Та не сердься ти, я ненадовго, – засміялася на те Марійка й почухала невдоволеного смугастого вусаня за вушком. – Дивись, я тобі гостинця привезла, – і поклала йому у мисочку пригорщу сухого корму для котів.
Мурчик не піддався на ці лестощі та швидко дременув у кімнату і сховався під бабусине ліжко.
– Якщо вже у хаті з’явилося це непосидюче дівчисько, – чекай на якусь несподіванку, – подумала Парасолька.
Та не встигла вона цю думку додумати, як у ту саму мить Марійка схопила її за держальце й рвучко витягла з шафки. Дівчинка відкрила Парасолю, уважно її роздивилася. Побачивши дві зламані спиці, Марійка хутко видобула з шухляди товсту голку, ножиці та міцні нитки й полагодила стареньку річ.
– Непогано, правда ж, Мурчику? – промовила дівчинка до нахабного котиська.
Кіт тільки фиркнув у відповідь.
– Тобі, Мурчику, як завжди, все не так, – похитала головою Марійка. – А зроблю-но я Парасолю яскравою, – і розфарбувала її сімома барвистими кольорами веселки.
Парасолька у новому вбранні була схожа на райдугу – така ж яскрава, весела та різнобарвна.
– А тобі подобається?, – запитала вона Парасолю.
– Дуже, – відповіла та. – Тепер у мене є гарна модна сукня!
– Коли буде дощ, я візьму тебе з собою надвір, і ти зможеш прогулятися разом зі мною.
– Чудово, – не приховувала своєї радості Парасолька.
Чекати на прогулянку Парасолі довелося не довго. За кілька днів надворі замрячило, і дівчинка взяла з собою Парасолю, коли вирішила провідати свою подружку Олесю. Подруга запропонувала Марійці погратися з іншими дівчатками у парку. Марійка взяла Парасолю й разом з Олесею пішла до парку. Там вона зустріла своїх подружок. Дощ припинився, і дівчинка пішла гратись із дітьми, а Парасольку лишила відпочити на лаві.
І тут раптово небо затягло сірими густими хмарами, здійнявся несамовитий Вітер.
– Яка красива ошатна пані! – захоплено мовив Вітер, підлетівши до Парасольки. – Доброго ранку, пані, – несміливо привітався Вітерець. – Парасолько, моя люба Паросолько, невже це ти? Я ледь упізнав тебе! Ти так гарно сьогодні причепурилася. У тебе чудова нова сукня. Вона тобі дуже пасує. Як же я скучив за тобою, за нашими вранішніми та вечірніми зустрічами і таночками!
– Доброго ранку, Вітрику! Так, це я, та сама Парасолька. Дякую за комплімент. Я теж за тобою дуже скучила! І за нашими зустрічами й таночками теж скучила.
Вітерець і Парасолька раділи цій несподіваній після тривалої розлуки зустрічі. Вони весело стрибали по калюжах, сиділи й розмовляли на лаві під явором. А потім Вітерець запросив Парасольку на танець. Він ніжно підхопив Парасольку, і ця чудова пара ніжно кружляла в осінньому вальсі майже до вечора. Друзі так захопилися танцем, що ніхто з них навіть не помітив, коли саме дощ змив з Парасолі усі яскраві барви, якими Марійка її розфарбувала. Лише вдома Парасоля побачила, що вона знову чорна, а не різнокольорова.
– Як прикро. Я таки чорна. І Вітер бачив мене такою, – подумала Парасолька й заплакала.
– Не журися, – підтримала Парасольку Марійка, коли почула її ридання. – Я тобі завтра нову сукню справлю, ще кращу намалюю. От побачиш! А сьогодні тобі потрібно добре просохнути й відпочити. Тому зараз лягаймо краще спати. Ми обидві за день стомилися.
Вранці, як тільки перший сонячний промінчик зазирнув у вікно квартири, дівчинка вислизнула з теплого м’якого ліжечка й стрімголов кинулась до Парасолі з фарбами й щіточкою. Вона старанно вичистила вже зовсім суху Парасолю й наполегливо виводила пензлем задуманий малюнок. За годину нова суконька для Парасольки вже була готова. Марійка зобразила на чорному тлі тканини білі ромашки з жовтими очками-серединками. Вийшло дуже гарно. Дівчинка була задоволена результатом своєї творчої праці. Парасольці платтячко сподобалось. Вона все крутилась у ньому перед дзеркалом старої шафи й мрійливо посміхалася.
А наступного дня Парасольку чекали нова прогулянка, цікаві зустрічі та чудернацькі пригоди, бо за прогнозом синоптиків завтра після обіду мала вперіщити злива…
Надія Пашутинська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048469
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2025
автор: Маргіз