Куди ж ти дивишся, Господь,
що дозволяєш нас вбивати?!
І нівечити безліч доль,
і забирати землю, мову, хати?..
Куди ти дивишся, Господь?
Чом не караєш злодіяння?
Чекаєш наших молитов
чи покаяння?!
Чом не рятуєш малюків,
їх маму й тата?!
А може, хочеш ти дарів?
Так їх, дивися, навкруги
розкидано багато.
Бери, як хочеш: знищені міста,
розбиті вулиці, будинки і родини,
уламки дронів і ракети - їх доста.
І плач безвинної дитини...
Бери, що дивишся?
Твій справедливий суд?
То де ж твій суд над ворогами?!
Чому не покараєш тих іуд,
які знущаються над нами?!
Куди ж ти дивишся, Господь?!
У чім же ми так завинили?
Що на Великдень і Різдво
до церкви не завжди ходили?
Що працювали на землі
і кожен на своїй роботі?
Не випробовуй нас, Господь...
Ми вже чотири роки у скорботі.
Ми заслужили як ніхто
це право - жити!
Ми боремося. Стань щитом.
Хіба не чуєш,
як благають діти?
Стань їхнім захистом.
Н. Пашутинська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048416
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.09.2025
автор: Маргіз