Не все — про сенс. Не все — про висоту.
Є ще гірке, що вже не стає медом.
Є ще життя, що любить глибину,
і не питає, чи нам того треба.
«Ця осінь — тільки привід для журби»,
сказало листя, падаючи в руки.
Забувши про її палкі плоди,
і соки найсолодших її трунків.
А осінь відказала без жалю
із бурштином в горнятку замість чаю:
«Журба — це тільки привід для вогню.
Сміливим осінь — привід для «кохаю».
Вона вдягла на вечір аромат
з кори берези й стиглого варення.
І хутко заховала циферблат,
та календар, де мріло рівнодення.
А він прийшов, як вечір без дощу —
вологий, теплий, з запахом кориці.
Від світла в пальцях запалив свічу.
І проказав: «Чомусь мені не спиться».
Він не питав, чи можна увійти.
Він просто був, як тінь, що завжди поруч.
Його долоні — наче віщі сни,
що сняться нам в жовто-гарячу пору.
«Не все — про сенс. Не все — про висоту»,
— він прошептав, цілуючи долоні.
«Є ще любов, що має глибину,
і щирих сліз кришталики солоні».
©Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048369
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.09.2025
автор: Ольга Береза