Призахідне сонце пригріло кота
з неупередженими його думками.
Змінив би життя – втім, не та широта,
не та вертикаль із роками.
Лежить на асфальті, немовби «delete»
натиснув – буденне миттєво щезло.
«Отак би і нам – ні проблем, ні ідей!» -
погляну на писок і хвостик-пензлик.
Вітрець охолоджує шкіру котячу,
лоскоче реберця та вушка.
Земля на малюнку про космос - як м'ячик.
Наразі котові – тверда подушка.
Земля ще мандрує навколо Сонця,
тримає свій курс, траєкторію, нахил.
Коту невтямки, що земля пахне прахом,
що є в ній вода, і нафта, і стронцій.
Що дихає він під мелодію Баха,
яку нам виконує красна ця осінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048212
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.09.2025
автор: Надія Позняк