Ще спатиму, а ніч мій профіль п’є,
малює світлом тіні на подушці.
Тремтить повітря — наче все святе
сховалось у волоссі десь за вушком.
Згортає час розсипані думки,
як пізня осінь листя на алеї.
І млосні сни — тремтливі острівки —
виводять поміж нами паралелі.
Ще спатиму, а ніч тримає дім,
де тіні сходять по старій драбині.
Вікно малює вежі на стіні,
і місяць світло сипле по перині.
Рука на теплій лінії плеча
відчує обрій, де немає змови.
А серце, ніби в келиху, звуча,
шукає собі прихистку в любові.
І вранці сонце стане між плечей,
намалювавши силует крилатий.
Хто зміг торкнутись вічності очей,
той вже не вмів ніколи забувати.
© Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048120
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2025
автор: Ольга Береза