Погода дуже хмарна.
Можливо, задощить,
Та втіхонька прегарна
Мене і в тую мить,
Звичайно, не покине.
Вона в моїй душі.
Життя ж одне-єдине.
Немов товариші,
Неначе вірні друзі,
Живу я з нею й жить
Усупереч же тузі,
Допоки не збіжить
Життя, я буду. В душу
Я тугу ту повік,
Хай навіть і не мушу,
Не упущу. Весь вік
В ній буде втіха світла.
Вона лиш буде в ній,
Мов квітонька розквітла,
Цвісти. Їй, чарівній,
Я душу всю дарую,
А з нею і життя.
Її я зачарую,
Щоб світле почуття
Це більш не покидало
Мене, щоб у мені
Воно вогнем палало
Цілісінькії дні
І ночі, неупинну
Мить кожную життя,
Яке мене, людину,
Колись без вороття
Покине чи покину
Його скоріше я
У мить, коли загину,
Як прийде смерть моя.
Євген Ковальчук, 25. 09. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048032
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2025
автор: Євген Ковальчук