У давні часи це було... чи нещодавно, лабіринтами мурашника повзла молода і безтурботна мураха, намагаючись знайти шлях до синього неба, яскравого сонця, зеленої запашної трави, цілющих крапель роси. І в одному з ходів вона побачила стару, зморщену мураху, що втомлено лежала на боці.
- Що з тобою, бабусю? Можливо, вам потрібна допомога? Зараз я покличу санітарів, — кинулася йому на допомогу молода мураха.
Але почула у відповідь тихий голос: - Мені вже нічого не треба, дорогенька... Я помираю..., я віджила своє життя... Настала моя остання година...
І тоді молода мураха запитала: - Бабцю, а чому ж ти посміхаєшся, якщо помираєш?
- Тому, синку, що я не соромлюсь за жоден день у своєму житті. Я прожила його щасливо... Тому згадую все гарне, що сталося в ньому...
- А що було такого щасливого у вашому житті? — нетерпляче спитала мурашка.
- Ніби й нічого - жила як усі, працювала як усі, виховувала дітей... А також, у моєму житті... стався щасливий випадок...
- І що ж це було?!
- Був теплий сонячний день... Я повзла у своїх справах біля великої дерев'яної будівлі в саду, в якій вдень з'являлися високі двоногі велетні. У гарну погоду там вони пили ароматний напій, додаючи в нього купу солодких білих кришталиків. І якраз... в той день, коли я оминала їх у пошуках здобичі, мені дуже пощастило і на землю поруч зі мною впало велике солодке зернятко, яке я встигла ухопити лапами і відповзти разом з ним, доки нога велетня не причавила траву зверху. Це було смертельно небезпечно, але я не злякалась. Адже це така цінна знахідка для нашого мурашника! Довго тягнула її до знемоги, було важко, але все одно впоралась. Мені вистачило сил! Це був найщасливіший день у моєму житті! Я запам'ятала його назавжди...
- А як же вас нагородили за це в мурашнику?
- За що? Адже я робила те саме, що й усі.
- І що, вони вас не прославили? Хіба про це поети не писали вірші? Невже пісенники не склали оду про ваш подвиг? Чи отримали ви зайвого пайка, чи - окрему хатинку?
- Ні. Я про це й не замислювалась. Хіба заради цього я тягла ту зернину?
- А тоді навіщо ти "пахала" на цей мурашник, якщо він тобі нічого не дав? Якби я була на твоєму місці, я б образилась і знайшла собі іншого мурашника!
- Як - нічого не дав? Він дав мені найголовніше - я не відчувала себе самотньою в цьому світі... і була вдячна за це іншим,.. і вони були вдячні мені за це... І все інше... Я сама шукала здобич... і ділилася нею з іншими.., - насилу вимовляла старенька все тихіше й тихіше... і замовкла нарешті, ніби заснула...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047915
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2025
автор: Valery