[i]Дмитро Володимирович Кузьмін
Позивний «Миротворець»
(27 квітня 1974 р.- 10 липня 2014 р.)
Командир відділення 2-ого батальйону спеціального
призначення НГУ «Донбас».
Обставини загибелі: Близько 15.00 під час виконання
службово-бойового завдання в селі Улянівці
Красноармійського району Донецької області натрапив на
ворожу засідку та дістав смертельне вогнепальне поранення.
Сімейний стан: Залишилась дружина та двоє синів.
Місце поховання: с. Гнідин Бориспільського району Київської області.[/i]
Він був щирим, відкритим, світ білий любив,
Справедливим та чесним. З ним кожен дружив.
І, як батько, художником стати хотів…
Несподівано іншу Бог долю вділив.
Як у серці столиці відбувся Майдан,
То до лав оборони сміливо він став.
Добровольцем з Майдану пішов на війну
Й там зустрів вже свою сорокову весну.
Ну, а вдома лишились: дружина й сини,
З нетерпінням на тата чекали вони.
Професійним бійцем батальйону «Дніпро»
Став відважний, сміливий наш воїн Дмитро.
Позивний «Миротворець», сержант, командир.
«Де я – там мир!» – постійно усім говорив.
Розмовляти умів він спокійно, з теплом,
Тож все сказане ним поверталось добром.
У Покровську розлючений натовп спинив –
Українській колоні дорогу звільнив.
Не зайшли у це місто тоді вороги,
Українським лишилось воно на роки.
Спецпризначення дано Дмитрові в той час:
Командиром піти в батальйон – у «Донбас».
І як вправний фотограф, він справу любив,
Й все життя батальйону в тих фото лишив.
Хоч загинув тоді доброволець Дмитро,
І хоч більш десяти літ з тих пір вже пройшло,
На світлинах своїх він ще досі живий,
Випромінює світло і дух бойовий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047858
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.09.2025
автор: Ольга Калина