Ні, то не хвилі, і таки не вітер.
Ви чуєте? То — дотик ейфорії.
Чи, може, друже, це є ностальгія —
як голос часу чи слова без літер.
Я вашу вервечку листів читаю,
мов молитви — від рими і до рими.
Це те, що грітиме в холодні зими,
а зараз — то ковток п’янкого раю.
Порипує у такт старенька вілла,
і дихає у шию п’яний ранок.
Без сукні каву понесу на ґанок —
від слів іще розніжена, змокріла.
Бо тут, де у гріхах згорають ночі,
мені шепоче той, хто Богом даний,
такими іще юними словами:
листи, які не носять листоноші.
© ОЛьга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047782
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2025
автор: Ольга Береза