Так, ми давні і майже старі!
І шрамів багато світ нам залишив.
Але ми ще так хочемо жити, кохатись в траві…
Ми не хочемо заживо вмерти у тиші.
Ми чутливі, чуйні, чуттєві, чорт забирай.
Ми домовились зверху про ще один шанс ( іще на початку) -
Розписалися власною кров’ю в тому реєстрі - і край.
Щодня, щохвилини насичуєм світ жагою, як спадком.
Надія, віра, досвід і ціль -
Для нас - то не просто красиві слова.
І любов...як хочемо, лине до нас звідусіль
І відтінками протиріч, для нас саме, вона жива…
…Свободою звем це й відсутністю меж.
Ми не просто чекали, ми повнили світу коштовну чашу
Сльозами радості, вологою хіті, потом досягнень - теж
Безцінний смак життя і ми творили його, там є й краплі наші.
Ми – вже переможці- дійшли сюди, зберіглися, як окремий вид.
Так, молодь дихає в спину, ми не такі вже спритні.
Та маємо юїність у серці - їмо яблука Гесперид
Ми стабільні в своєму завзятому ритмі.
Ми – нові підлітки, без обмежень і гальм,
Тому що вже нічого не винні собі і цілому світу
Найдорожче втрачали , на косі оцінюєм сталь -
У жінки із нею - шуткуємо й шлемо привіти.
Всміхаємось їй, як онукам і сонцю між хмар.
Вдивляємось пильно в дещо наближений обрій
І хочемо бути у грі, і серед обраних пар,
І світ дивувати собою – щиро, зухвало і добре!
© Олена Зінченко 16.09.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047774
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2025
автор: Zinthenko Olena