Кінь скаржився свині про втому,
Дають не сіно, а солому.
Тягати воза вимагають,
Постійно в плуга запрягають.
Ще й батагом, таке буває,
Життя ніякого немає.
А про овес, він геть забув,
Те їв, ще коником він був.
Свиня з під лоба подивилась,
Та й відповіла, не лінилась.
Живу я хорошо і сито,
Є їжі повнеє корито.
Хазяїн любить, він не бреше,
Бо кожень день за вухом чеше.
Ще й їсти лагідно вмовляє,
Малу дитину мов плекає.
Навколо ось багнюку маю,
Я в ній наївшись засинаю.
Сказав хазяїн, свято прийде,
То толк великий з мене вийде.
До міста каже повезе,
В театр мабуть завезе.
Кінь в місто їздив і не раз,
То знав, свиню не на показ...
На бійню повезуть здавати,
Але не став розповідати.
Подумав лиш, щасливий я,
Отим, що кінь він, не свиня.
Отак й серед людей ведеться,
Життя по різному вдається.
Один як та свиня, радіє й верещить,
А інший, як побитий кінь - мовчить.
В. Небайдужий.
Вересень 2025 рік.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047732
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2025
автор: Небайдужий