Стільки з'їдають енергії справи,
Що вигораєш, мов свічка.
Хоч на обід споживав добрі страви,
Швидше б спочинок і нічка.
Іхати швидше, вхопити побільше:
Втомлює ритм цей шалено.
Часом настільки, що з криком і біль вже.
Прокляте те, що хвалено.
Також життя відчуваю зринає
Кожного дня значно швидше.
Хто пасажира цього запитає:
"Їдемо вліво чи глибше?"
Хор баритонів колише цей світ,
Втома міняє на гроші.
Ми обираємо з купи боліт
Те, де застрягли галоші.
Хтось відірвався і просто летить,
Втративши тяму і корінь;
Хтось ризикує затрягши спалить
Хисти, таланти і промінь.
Промінь надії, і жилу рости
Ще й розвиватись без втоми.
Без вигорання цей камінь нести,
Мати ще й власні хороми.
Я, як і всі, в цьому жарі горю:
З дуба стаю лиш вугіллям.
Далі на попіл себе заморю,
Стану травою і зіллям.
Горіть повільно. Виділяйте тепло. Грійте рідних.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047704
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.09.2025
автор: Андрій Конопко