[i]Олексій Сергійович Калинюк (30.03.1993 р. – 04.07.2014 р.)
Закарпатська область, м. Рахів.
Механік-водій 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади.
Пройшов військову підготовку у 169-у навчальному
центрі Сухопутних військ.
Загинув під час обстрілу, який вчинили терористи зі
стрілецької зброї та мінометів поблизу села Нижня Вільхова.
[/i]
У багатодітній родині зростало
Аж шестеро діток в сім’ї.
Матуся зусилля значні докладала -
Росли щоб щасливі усі.
В любові й турботі вони підростали
Й дорослими стали людьми:
Красунечки-доні привітні як мама,
Й змужнілі, порядні сини.
Між них Олексій – світлокосий синочок,
І щирий, й привітний завжди,
Дім в Рахові рідний любив і садочок,
І часто вертався сюди.
Закінчив навчання і строкову службу,
А потім пішов на контракт.
Найбільш цінувалась у армії дружба
І чесність, й підтримка – це факт.
Та після Майдану й анексії Криму
Вогнем загорівся Донбас.
Хоч як він душею додому не линув,
Пішов воювати в той час.
Відсутність воєнного досвіду й зброї
Бійцям всім давалась взнаки,
Та мужньо боролись і бились герої…
Хто ж знав, що війна – на роки!
І наш Олексій не вернувся додому -
В АТО залишивсь назавжди.
За приклад він був побратимам в усьому.
Приходить до мами у сни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047678
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.09.2025
автор: Ольга Калина