І.
Сувій минулого
здається сивим —
бо горнеться
з такої далечі
і давнини,
де — прозирни,
і згущуються
в домоткане полотно —
тумани,
чи звурджуються,
наче молоко,
вони…
тумани
Кліо, історії
ретельна господиня,
через плече розпустить
і відбілює в Дніпрі
минувшини далекої сувої:
для всіх однакові
але й — для кожного свої.
Зображення
подій із давнини
наносить Час
на форму
друкарської машини —
дзеркально-навпаки:
циліндр-форма
довкола осі власної
летить шалено,
але на місці
обертається чимдуж —
історії
народів
і окремих душ —
їхні відбитки
і карбунки
наносить
на відбілені сувої
мов трафаретні
візерунки.
І з кожним обертом
циліндра-форми
повторюємо
нескінченно ми —
чи нами?.. —
сюжети-штампи,
наче взірці шаблонні
друкуються
ізнов і знову
на історичнім
сивім полотні.
…взірці
туманні…
ІІ.
…Сумуючи,
за тим, що влітку,
гончар
взяв пензля-щіточку
і на вологому горшку
намалював —
без господарської потреби —
а так,
лиш для краси —
намалював
на ще вологій глині —
квітку…
намалював листки,
завиті
виноградні вусики,
сонця і місяця круги,
меандри і мережки —
як символічні
вічності дороги,
якісь віночки,
зірочки —
і засміялись,
і засіяли
радістю
його горшки
і глеки…
Зробилося
на миснику,
в холодному кутку,
красиво й весело –
як влітку…
у садку
ІІІ.
А як розвеснилось —
із півночі і сходу,
з-поза боліт і хащ
на рідні землі
посунули ватаги —
страшних і диких
андрофагів:
напали підло уночі,
як і щоразу,
як і сьогодні,
дикі і голодні,
як зграї вовчі.
Вогонь і дим,
кров і руїни —
такі сліди
щоразу
зоставляють
ординці-людоїди.
…В кутках,
де сяяли на мисниках
розписані горшки —
лиш черепи,
лиш черепки.
З-за хащ
і з-за боліт
приходило
наге,
сказати б — рафіноване,
відбірне,
страшніше за звірине —
зло:
і зло, наге й немите,
не хотіло,
щоб в нього
краще, чим у інших,
щось було,
і щоб воно
заможніше жило,
ні, зло
нестримно прагло,
щоб в інших
радості в домівках
і світла у зіницях —
води в криницях —
не було,
щоб сонце не світило,
і щоб нічого не цвіло,
і не родило,
і не росло —
тому воно
все нищило
й топтало,
вбивало-мучило…
Бо навіть квітку,
намальовану на глині,
зло
ненавиді-ло.
…і знов
прийшло…
ІV.
Такі шаблонні,
трафаретні,
на історичнім
сивім полотні —
повторювані і понині
трипільські наші
візерунки.
…На порозі
гончарні
зруйнованої
стою
і думаю:
«Це нам —
за глечик з квіткою?..»
За те,
що молимося Богу
і Красі?
подорожуємо
з пігментом і ангобом
у Часі
і у безмежнім
символічнім Космосі?..
14.09.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047655
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.09.2025
автор: Валя Савелюк