А вчора мені сказали, що я перетворююсь в генія
Що сказ наступає на п'яти
Й стирає ім'я Галатея.
Я бачу у фарбі й відтінках не форму, а спосіб мислення
І тягнуться руки до мармуру
Розплáвлюють пальці глину.
На шар із тонкóго паперу лягає ще тонша намітка
Я все ще у силі не впевнена
І бачу картину не чітко
Не хочу всиха́ти від того, що за́мкнена в простір будівель
Що сходи ведуть не вгору
Що пóмилка є навіть в Біблії.
Теорія пензля
Різця
Чи слова —
Котрá достеменно правдива?
І колір хіба не форма?
А мармур — не оповідка?
Я вмащую пальці у глину
Веду свою першу лінію
Я слухаю серце, не чуючи натовпу
З учора юрба — то всього лише́нь атоми
Розсипані всюди
Загублені й кинуті
В блискітках надій
І без світла релігії
Об'єднані й зламані
Загострені й сто́чені —
Ходіть на картину
Ходіть на поло́тнище.
Я ду́ші у фарбу
У мармур та глину
Най плачуть довіку
Сміються без спи́ну
Я слово додам наче спецію гостру
Я більше не муза
Я майстер
Без трону...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047648
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.09.2025
автор: Лана Краска