Без жалю й вагання
Я у небуття
Темні почування
Шлю без вороття.
Небуття, мов море,
Хай поглине вмить
Їх, а з ними й горе
Все, щоб жодну мить
Не терзали душу,
Тіло й серце вкрай.
Я покласти мушу
Врешті їм всім край.
І його негайно
Я все ж покладу.
І тоді, звичайно,
Щастя віднайду.
І повік тужити
Я не буду більш.
Буду в щасті жити.
Я цього найбільш
Серцем всім бажаю
Й щастям неземним,
Що не має краю,
З тим, хто є сумним,
Щедро так ділитись,
Щоб й забули всі
Горе й як журитись,
А у всій красі
Щастя, з ним лиш жи́ли
Протягом життя
Усього й робили
Завжди до пуття,
Бо робота щастя
Також принесе,
А усі нещастя
Враз геть віднесе.
Євген Ковальчук, 21. 09. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047635
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.09.2025
автор: Євген Ковальчук