Фізикиня мене в школі
Ідіотом обзивала,
Верещала, що ніколи
Таких дурнів не стрічала.
Вже п’ять років після школи:
Накінець-то я помстився!
На її доньці-красуні
Місяць тому оженився.
Розгубилась Зоя Львівна,
Як дізналась - ледь не впала.
Як же так? Що люди скажуть?
На собі волосся рвала.
Вже мовчить, що я не знаю
Закон Бойля-Маріотта,
Що донька єдина має
Чоловіка - ідіота.
Від людей педагогиня
Приховала тепер дещо,
Що вона - така розумна,
Дурня і дебіла теща!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047622
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.09.2025
автор: Катерина Собова