Не кожне слово — варте молитов,
не кожна іскра — то вогонь чи стрази,
не кожне гроно визріє в вино,
і пуп’янок не всяк вартує вази.
Та й дотик — не усім солодкий мед,
коли естетика — всього сервірування.
Тепло втрачає й найтепліший плед,
коли жага — лише декорування.
Дозвольте, я це розкажу не так,
і Вами сказане усе перемалюю.
А може, й спраглими вустами поцілую
за щире серце. Або і за так…
Геть безсоромно, вільно, наче птах,
всі пори ваші сповню я собою,
та розчинюсь шаленою снагою —
і байдуже, кому там що не так.
І Ваші вщент зволожені думки,
і Ваше ще невикохане серце
так млосно загорну в п’янке кубельце,
що слів таких не знають словники.
Затисне в грудях невблаганний щем —
зухвало, ніжно, дико і невпинно.
Так палко. І так винно й безневинно —
благатиме думками: «ще… іще…»
Торкнуся подихом і тіла, і душі —
і ця вологість, що не знає «вчасно»,
безжально, божевільно і прекрасно…
Дай, Боже, зупинитись на межі,
щоб хвиля ця не знесла береги.
Умієте кохати так нещадно,
аби шарілось навіть простирадло,
і потайки десь заздрили боги?
©Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047617
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.09.2025
автор: Ольга Береза