Жаль, що все ж життя мине
Якось і навік,
Бо воно лише одне.
Іншого повік
Вже не матиму тоді
Так, як люди всі.
Тож усупереч біді
Ув усій красі
Слід сприймати нам його,
А біду долать,
Щоб впродовж життя всього
З нею не страждать.
Важко? Всіх зусиль своїх
Треба докладать,
А не шкодувати їх,
У собі ховать.
Певен, будь-яку біду
Я здолаю вмить,
Як зусиль всіх докладу
У потрібну мить,
Мов старанний трудівник.
І вона ущент,
Як запалений сірник,
Згасне в той момент.
І лиш буду жити я
В щасті, що без меж.
Чує це душа моя.
Серце чує теж.
Бо життя дано нам всім,
Щоби кожну мить
Лиш у щасті чарівнім
В цьому світі жить.
А для цього слід робить.
Щастя ж бо повік
Не прийде, якщо лиш бить
Байдики весь вік.
Євген Ковальчук, 20. 09. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047575
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.09.2025
автор: Євген Ковальчук