Закохалась влітку у блакитну квітку,
Відшукала стежку – мережеву нитку.
Сонце на долоні промінцями долі
Провіщало щастя сяйвом веселковим.
Нагадало мрію – лагідну надію.
У своїх зітханнях я до тебе лину!
Відчуваю милість, найщирішу дивність.
Серце у спокої – забуває пильність.
Поряд із тобою покохала волю,
Залишила зраду – випадкову долю.
І відчула радість, невимовну жвавість.
У хвилини смутку – найдивнішу святість.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047478
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.09.2025
автор: Таша Прокова