А. Вознесенский Ностальгия по Настоящему український переклад
Оригинал:
А. Вознесенский
Ностальгия По Настоящему
Я не знаю, как остальные,
но я чувствую жесточайшую
не по прошлому ностальгию —
ностальгию по настоящему.
Будто послушник хочет к Господу,
ну а доступ лишь к настоятелю —
так и я умоляю доступа
без посредников к настоящему.
Будто сделал я что-то чуждое,
или даже не я — другие.
Упаду на поляну — чувствую
по живой земле ностальгию.
Нас с тобой никто не расколет.
Но когда тебя обнимаю —
обнимаю с такой тоскою,
будто кто-то тебя отнимает.
Одиночества не искупит
в сад распахнутая столярка.
Я тоскую не по искусству,
задыхаюсь по настоящему.
Когда слышу тирады подленькие
оступившегося товарища,
я ищу не подобья — подлинника,
по нему грущу, настоящему.
Все из пластика, даже рубища.
Надоело жить очерково.
Нас с тобою не будет в будущем,
а церковка...
И когда мне хохочет в рожу
идиотствующая мафия,
говорю: Идиоты — в прошлом.
В настоящем рост понимания.
Хлещет черная вода из крана,
хлещет рыжая, настоявшаяся,
хлещет ржавая вода из крана.
Я дождусь — пойдет настоящая.
Что прошло, то прошло. К лучшему.
Но прикусываю, как тайну,
ностальгию по-настоящему.
Что настанет. Да не застану.
Мій український переклад:
А. Вознесенський
Ностальгія за Дійсністю
Я не знаю, як інші люди,
А я відчуваю без милості
Ностальгію не за минулим, -
Ностальгію тяжку за Дійсністю.
Наче послушник хоче до Господа -
А лише до ігумена пустять його.
Так і я, я благаю доступу,
Хай він буде прямий — до дійсного.
Наче я вчинив осоружне щось,
Чи від інших ця осоруга.
На галявину впав — і чую ось
За живою землею тугу.
Нас з тобою ніхто не розколе,
Та, коли тебе пригортаю,
Пригортаю з такою нудьгою,
Наче хтось чужий це припиняє
Коли чую тиради ганебненькі
Товариша, що помилився,
Думаю: підроблений — ось який,
Дійсний був колись — загубився.
Столярка, до саду відчинена,
Викупом самоті не буде.
Не мистецтво вигадок кличу я,
Дійсного відсутність — так нудить.
Усе з пластика. Навіть веретище.
Нарисово жить так набридло!
Не для нас з тобою — майбутнє вже,
А церковка...
І коли регоче в пику мені
Мафія, що безумство плекає,
Я кажу: Для безумства — минулі дні,
В дійсному — розуміння зростає.
Чорної води потік з крану,
Іржава вода розливається.
Червоної води потік з крану,
А живої води дочекаюся
Що минуло — минуло, сердешне,
Та в собі зачиняти стану
Ностальгію я за прийдешнім,
Що настане. Хай не застану!
Переклад 20 — 21.07.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047476
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.09.2025
автор: Валентина Ржевская